Поради батькам

Сильне емоційне потрясіння, стрес, відчуття небезпеки можуть викликати у вашої дитини психологічну травму. Читайте нижче, як визначити, що у вашої дитини психологічна травма, та як ви можете їй допомогти.

     ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї

Він формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім’ї та праці, особливостях засвоєння, збереження і розвитку духовної культури, вияву громадянських почуттів, дотримання обов’язків, прав і свобод українського народу.

Українська сім’я має культивувати такі якості й особливості характеру людини, як:

- повагу й відданість батькам;

- шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;

- любов до рідної землі, відданість Україні;

- сформованість високої мовної культури, досконале володіння рідною мовою, яка є основою національної культури;

- усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;

- усебічний гармонійний розвиток особистості;

-високу духовну культуру, розуміння законів розвитку природи, суспільства;

- дотримання законів загальнолюдської і народної моралі;

- повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров’я, фізичну досконалість;

- повагу до Конституції, законів України, державної символіки;

- художньо-естетичний розвиток особистості;

- екологічну культуру;

- розвиток пізнавальної активності, культуру розумової праці; розуміння суспільної ролі наукових знань;

- культуру міжособистісного спілкування, гуманізм, колективізм, товариськість, доброзичливість, чесність, дисциплінованість, взаємопідтримку.

  ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ УСПІХ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї

1. Сприятливий мікроклімат у родині.
2. Спільна діяльність членів сім’ї.
3. Справедливий розподіл обов’язків, взаємодопомога та взаємопідтримка.
4. Спільний життєвий світогляд.
5. Оптимістичні настрої родини.
6. Особистий приклад батьків – головний метод родинного виховання (наслідування досвіду).
7. Шанування членів родини, повага до старших.
8. Бережливе ставлення до природи.
9. Активна участь дітей у сімейному житті.
10. Відсутність насилля в родині.
11. Збереження родинних традицій і звичаїв.
12. Відбір телепередач, інтернет-сайтів.
13. Любов до читання, створення родинної бібліотеки.

              ЯК ВИХОВАТИ ДОБРУ ДИТИНУ

Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй позбутися озлобленості та агресивності. Справді сильною особистістю є особистість відкрита, доброзичлива, добра.

1.Любіть дитину. Не забувайте, що їй необхідна Ваша ласка: обіймайте, цілуйте, гладьте по голівці. Знаходьте радість у спілкуванні з дитиною.

2. Безпосереднє спілкування з дорослими, приклад дорослих, наслідування їх – суттєвий фактор морального формування особистості.

3.Значну роль відіграє вплив дорослих на адекватне ставлення дитини до недоброго та доброго,на формування правильних моральних оцінок.

4.Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми, правила, які висувають дорослі до власних дітей.

5. Діти виховуються не лише на добрих прикладах, а й на прикладі активного подолання поганого. Стимул пробуджує в дитині бажання здійснювати той вчинок, який від нього чекають дорослі. Тому не можна вважати моральним той вчинок, що здійснюється через боязнь покарання, через власну вигоду.

6. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.

7. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.

8. Акцентуйте увагу на розумінні мотивів моральної поведінки, значенні ситуації самостійного морального вибору.

9. Дозволяйте дитині творити: конструювати, ліпити, клеїти, малювати.

10. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії, походи, свята.

11. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню, а не розкішному одягу.

12.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.

13. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов’язками.

14. Дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на власну долю.

15.Пам’ятайте! Дитина, що сповнена зла й агресії, менш щаслива, ніж дитина доброзичлива.

                 Психологічні закономірності особистості

                              в підлітковому віці

Молодшому підліткові властиве почуття дорослості, тобто його ставлення до самого себе як до дорослого, його уявлення чи відчуття себе повною мірою дорослим. Основні показники цього відчуття:

- виникнення потреби в ставленні до них як до дорослих. У разі ігнорування цієї потреби вони ображаються, виявляють різні форми протесту: неслухняність, брутальність, упертість, починають конфліктувати;

- наявність прагнення до самостійності й бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих. До таких сфер належать стосунки з товаришами, дозвілля, навчальні обов’язки;

- вироблення власної лінії поведінки всупереч дорослим. Так, вони наполягають на тому, що певні навчальні предмети їм не потрібні й жодні «виховні впливи» дорослих на них не позначатимуться. Вони можуть не погоджуватися з оцінками й думками одних товаришів, віддаючи перевагу іншим.

У підлітковому віці відбувається інтенсивне формування самосвідомості, самооцінки, з’являється підвищений інтерес до самого себе.

Підлітка не влаштовують межі, встановлені дорослими. Він відчуває себе більш самостійним і вимагає визнання цього. Колишні стосунки з дорослими його вже не задовольняють. Він хоче бачити з боку дорослого повагу до себе, довіру, рівноправне ставлення, сподівається, що йому буде надана самостійність. Тому дорослим слід змінити ставлення до підлітка: побачити те нове, що в ньому з’являється, в чому він уже став дорослим, більше довіряти йому, виявляти повагу, такт, надати йому більше самостійності.

У підлітка є дві системи взаємин: з ровесниками та дорослими. У цих системах він по-різному виявляє себе. Так, удома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників – лідером, ініціатором.

Розвиток підлітка – це завжди рівняння на дорослого. Підліток прагне поводитись як дорослий,мати вигляд дорослого, володіти тими самими, що й дорослий, правами та можливостями. Рівняння на дорослого може виявлятися й через наслідування ровесника чи старшого товариша.

Підліток чекає від дорослого визнання й підтримки, але не хоче відверто визнавати цього. Таку складність і суперечливість внутрішньої позиції підлітка дорослий мусить зрозуміти й прийняти, і на основі цього розуміння будувати свої стосунки з ним. Дорослий мусить бути товаришем підлітка, але товаришем особливим, відмінним від ровесника. «Дорослий товариш поруч» - це гасло має бути шайважливішою умовою виховання й розвитку підлітка. Неухильне виконання цієї вимоги може забезпечити благополучне формування його особистості.

Найкращий метод виховання підлітка – задушевна розмова, проникнення в його внутрішній світ, почуття поваги до його особистості, прийняття його критики дій дорослих.

Заборони й покарання у підлітка призводять до озлобленості, бажання помститися за приниження.

Важливо, щоб зміна ставлення дорослого до підлітка випереджала його вимоги, а не була відповіддю на них. Якщо дитина сама, зі своєї ініціативи почне ламати межі стосунків, що не задовольняють її, то дорослий може опинитися в становищі людини, змушеної поступатися своїми позиціями. Це може призвести до конфлікту, внаслідок якого розвинеться відчуженість.

Підліткові властивий нестримний потяг до спілкування, колективу, спільної діяльності з товаришами. Це прагнення потрібно спрямувати в належне русло, і роль того, хто спрямовує, має взяти на себе дорослий.

Вибір друзів відбувається за подібністю поглядів на життя, за переконаннями, які ще не зрілі. Підлітки часто об’єднуються в групи. Нерідко спрямованість цих груп насторожує вчителів і батьків. Вилучити дитину з такої компанії буває вкрай важко.

                                   Шановні батьки, опікуни!

  Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є – на наших дітей. А вони так потребують уваги!

Одного разу у дитини запитали чого тобі найбільше хочеться? Я хочу захворіти. Чому?

Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала про своє життя, цікавилася моїми справа. Мені було так добре!

Порада 1

Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».

Порада 2

Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен», «треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.

Порада З

Будьте в міру вимогливими: виправляйте; реагуйте на недоліки; хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і «не побачити».

Порада 4

Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де переважають уїдливі насмішки на кшталт:

-Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!

-Не плямкай!

-Як ти їси, дивитись гидко!

-А хто за тебе «дякую» скаже!

Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а легко прикладом».

То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій».

Порада 5

Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні, одностайності у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:

•Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.

•Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.

Порада 6

Піклуйтесь про щасливу долю своєї дитини.

Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його господарями».

Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.

«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві — то два дні, три рибини — три дні... Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов'язку». А слова видатного педагога К. Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього зазначеного вище.

Порада 7

Матері, привчайте своїх доньок до охайності, чистоти і краси зовнішньої. Знайте, що в народі доньок порівнюють з їхніми мамами за приказкою: «Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина».

Порада 8

Обов'язок батька — виховати в сина мужність, бо вона є головним показником зрілості юнака.

У своєму «Повчанні...» Володимир Мономах, описуючи власні пригоди, мав на меті продемонструвати молоді, що тільки постійними тренуваннями можна розвинути у юнаків такі вольові якості, як наполегливість, терпеливість, відвагу, рішучість і сміливість. Ось чому він ствердно заповідав: «Не боячись ні раті, ні од звіра, діло мужське робіте…»

                              Шановні батьки!

Дуже часто можна почути від дорослих людей про своїх друзів: «Ми товаришуємо з дитинства». Вони цінують цю дружбу, тому що вона безкорислива та найміцніша. Але, коли мова заходить про наших дітей, про їх вибір друзів, дорослі перестають  розуміти свою дитину, її почуття та бажання.

«Мій син зв’язався з поганою компанією?», «Чому дочка товаришує з цими поганими дівчатами?».Такі скарги батьків можна почути досить часто.Для початку змінимо постановку запитання: замість  «у дитини погані друзі» будемо говорити «його друзі мені не подобаються». Навіть, якщо вам дійсно не подобаються   друзі Вашої дитини, не поспішайте  вимагати розриву відносин.

1. Є сенс замислитися: чому друзі доньки чи сина  нам неприємні, чи дійсно  ці  стосунки  є небезпечними. Можливо ви боїтесь втратити свій авторитет, прагнете повністю контролювати дії, контакти дитини. Не дивно, що в цій ситуації вона бунтує, конфліктує, або зростає несамостійною. 

2. Спробуйте зрозуміти, чому Ваша дитина обирає  саме такого друга. Було б дуже добре  познайомитись  нею ближче, з її сім’єю. Можливо, це багато що вам прояснить у становленні особистості сина чи доньки.

3. Якщо ви впевненні, що такі друзі для Вашої дитині можуть стати  провокуючою ситуацію. Обов’язково обговорюйте ваші побоювання. Показуйте дитині всі плюси та мінуси даної ситуації. Частіше говоріть «Я впевнений, що ти в будь – якій ситуації  ти поведеш себе гідно. Я довіряю тобі».

4. Можна піти іншим шляхом – докласти всіх зусиль для того, щоб  у Вашої дитини з’явилися нові друзі - її мама і тато. Ви можете зайняти важливе місце в житті підлітка, налагодити з ним психологічний контакт. Для цього потрібно не так багато, і не так мало, а саме: постійне бажання зрозуміти, відчути свою дитину, прийняти її точку зору, нехай неправильну, з розумінням вести розмови з дня в день, не зриваючись на крик і образи, говорити з нею так, як  Ви б хотіли, щоб Вона говорила з Вами.

5. Не слід забувати, що спільнота однолітків – це дуже важливий середовище розвитку дитини,  канал життєво важливої інформації. Зміни, які відбуваються з дитиною під час контакту з друзями, закономірні. Важливо виховувати особистість, яка критично мислить, відкрито і доброзичливо відноситься до оточуючого світу. А це запорука життєвого успіху, в тому числі і дружби.

                ПРИНЦИПИ СПІЛКУВАННЯ З АГРЕСИВНИМИ ДІТЬМИ:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю. Б.Гіппенрейтер)

1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…» Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих». Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…». Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому». Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему. Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе. Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5.Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…». Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми. Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!» Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш? і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту. Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8.Співчуття на словах, умовляння Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами». ^Як ми можемо допомогти дитині Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно? Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює

Як батькам розуміти свою дитину та як розмовляти з підлітками про війну та небезпеку?

Війна – неймовірний стрес для кожного українця. Підлітки, на відміну від дітей, вже розуміють, що відбувається, і дуже часто не знають, як реагувати.

Цікавий факт про підлітків. Вони дуже відрізняються і від дітей молодшого віку, і від нас, дорослих, та їх особливість має у даній ситуації як мінуси, так і плюси. Плюс в тому, що вони легко проходять кризи. Вони навіть у мирний час дуже важко переживають свої підліткові стани. Однак, саме завдяки цьому вони більше готові до руйнувань звичних основ, ніж дорослі. При цьому, підлітки переживають ті самі емоції, які переживають і дорослі: страх, розгубленість, відчай. Для них це більш звичний стан, який супроводжує їх увесь підлітковий період. Але коли ці стани загострюються, вони стають більш інтенсивними.

Підлітки проявляють емоції дуже незвичним способом.

Діти, коли їм страшно, плачуть, просяться на руки, щоб їх обійняли, ставлять питання, інколи страшні.

Дорослі діляться один з одним, обговорюють новини.

У підлітків же зовсім не типові реакції. Наприклад, підліток може стати надмірно дратівливим абсолютно на все: до нього не підійти, не попросити. Батьки це сприймають, ніби він заважає такою поведінкою. Другий спосіб реагування підлітка: вони починають ображатися. Стають вразливими. При цьому, ображаються вони лише на близьких: на братів, сестер, найближчих друзів, батьків. Це так само часто сприймається дорослими як фактор, що заважає розбиратись у більше серйозній ситуації, що склалася. Також, вони можуть стати гнівними, злитися на все, кричати, матюкатись. І це теж дратує дорослих. Є ще один тип реакції, який дуже незвичний для дорослих: це абсолютний спокій, позитив, незворушливість, ніби взагалі нічого не відбувається. Ніби все абсолютно нормально. Що теж дуже дисонує зі станом дорослого, яких знаходить у стресі.

Усі ці реакції, які ми можемо бачити і які не схожі на те, що людина боїться, це все і є демонстрація та способи вияву тих переживань, що відбуваються у підлітка. І проявляє він це тому, що дуже не хоче бути схожим на дитину. Він не хоче бути слабим, він не хоче бути боягузом, він намагається бути більш дорослим, аніж самі дорослі. Наші підлітки намагаються нас захистити. Перемкнути на інше, не про війну, страх смерті, а на моменти, які дратують, ображають. Вони захищають нас та намагаються бути опорою. Всередині у них маленький екзамен на дорослість, ніби вони перевіряють, наскільки вони круті, сильні, сміливі, аби не бути дитиною, а бути дорослим.

Деяких батьків це зводить з розуму, бо вони не знають, як із ними спілкуватись. Емоції та реакції у підлітків можуть бути у будь-яких поєднаннях, і це абсолютно нормальна реакція на те, що відбувається. Їх необхідно підтримувати та висловлювати подяку. Але більше треба говорити про наші стани. Адже дорослі намагаються захистити своїх дітей, захищаючи від усієї інформації. З підлітками необхідно бути чесними, відвертими. Не потрібно ховати свої емоції, свої страхи та переживання. Необхідно говорити про це, впроваджуючи думку позитивним закінченням. Дорослі для підлітка – модель, як можна переживати ці стани та при тому рухатись в сторону перемоги, подолання страху. Ми можемо показувати їм напрям, як виховувати в собі найкращі якості дорослості.

Це для них травматично, оскільки у підлітковому віці вони спираються саме на своє коло спілкування з однолітками. Коли підліток втратив спілкування зі своїм класом, зі своєю спортивною секцією, з колом друзів і опиняється у місці, де йому абсолютно не знайомі картинки, запахи, звуки, способи та правила спілкування та режим життя, у них виникає дуже сильний стрес. Згідно з підлітковим способом мислення, він поділяє світ на «своїх» та «чужих». І відчуває себе «чужим». Навіть коли в абсолютно безпечній ситуації для дорослого цінна ця безпека, а для підлітка – не настільки. Батькам необхідно допомогти адаптуватись. Це можуть бути такі самі евакуйовані підлітки, з якими, навіть за допомогою волонтерів, необхідно організувати клуби, гуртки, які дозволять підліткам спілкуватись один з одним. Також підлітку дуже важливо відчувати себе потрібним. Можна долучити його до волонтерської роботи. Тоді момент «непотрібності» та «вигнаності» проходить.

Безпечна поведінка в цифровому середовищі.

За даними міжнародного дослідницького проєкту ESPAD, у 2019 році лише 6,7% опитаних підлітків в Україні не користувались соціальними мережам. Майже 45% підлітків проводять у соціальних мережах до 3 годин на день, а ще приблизно 50% – 4 та більше годин.

Безпечна поведінка в цифровому середовищі – компетентність, якою мають володіти всі, в першу чергу – діти. У зв’язку зі зростанням чисельності випадків небезпечної поведінки дітей, зокрема обумовлених впливом соціальних мереж в Інтернеті.

Цифрове середовище, зокрема мережа Інтернет, сьогодні є не лише важливим джерелом інформації, але і способом комунікації, який нівелює перепони для спілкування. Через глобальний вплив COVID-19 діти проводять все більше часу в Інтернеті.

Комунікація у віртуальному просторі має свої особливості. Так, інформаційно-комунікаційні технології є важливим інструментом у житті дітей під час здобуття освіти, соціалізації, самореалізації. Водночас, безконтрольне та безвідповідальне їх використання містить ризики для здоров’я, розвитку та благополуччям дітей, зокрема:

• контактні ризики (сексуальні експлуатації та зловживання, домагання для сексуальних цілей («грумінг», розбещення), онлайн-вербування дітей для вчинення злочинів, участь у екстремістських політичних чи релігійних рухах або для цілей торгівлі людьми);
• ризики контенту (принизливе та стереотипне зображення та надмірна сексуалізація жінок та дітей; зображення та популяризація насильства та нанесення собі ушкоджень, зокрема, самогубств; принизливі, дискримінаційні або расистські вирази або заклик до такої поведінки; реклама, контент для дорослих);
• ризики поведінки (залякування, переслідування та інші форми утисків, розповсюдження без отримання згоди сексуальних зображень, шантаж, висловлювання ненависті, хакерство, азартні ігри, незаконне завантаження або інші порушення прав інтелектуальної власності, комерційна експлуатація);
• ризики для здоров’я (надмірне використання призводить до позбавлення сну та фізичної шкода).

Всі перераховані вище ризики не є вичерпними, постійно оновлюються та здатні негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне благополуччя дитини.

Челендж (англ. Challenge) – жанр інтернет-роликів, в яких блогер виконує завдання на відеокамеру і розміщує його в мережі, а потім пропонує повторити завдання своєму знайомому або необмеженому колу користувачів. Саме слово челендж зазвичай перекладається як «виклик» у контексті словосполучення «кинути виклик».

Найбільш небезпечними останнім часом стали челенджі:

• «вогняний челендж» (Fire challenge);
• «падіння в стрибку» (Tripping jump challenge);
• «проломити-череп-челендж» (Skull-breaker challenge);
• «отруєння капсулами для прання» (Tide pods challenge);
• «суїцидальний челендж Момо»;
• «удушення / непритомність / втрата свідомості» (Choking / fainting / pass-out challenge);
• «контрольована задуха» (Вlackout challenge);
• «вибух розетки» (Outlet Challenge);
• «вистрибни з автомобіля» (Drake «In My Feelings»);
• «я без свідомості» (Pass out prank, Shocking games) тощо.

Вірусний характер поширення цих челенджів дозволяє їм швидко розповсюджуватись та продовжувати існувати, незважаючи на смертельну небезпеку. Служби технічного обслуговування та контролю за контентом популярних соціальних мереж не завжди вчасно виявляють та блокують контент, що закликає до небезпечних дій. Однак кожен користувач, помітивши контент, який може загрожувати життю та безпеці інших, може звернутися до адміністрації сайту зі скаргою, і врятувати комусь життя.

Найбільшої уваги щодо профілактики потребують підлітки (12-17 років), оскільки це етап активного формування самооцінки, інтересів, моральних уявлень, соціальних установок та потреби в спілкуванні з однолітками. Підліток прагне отримати новий досвід та яскраві емоції, дізнатися, на що він здатний та усім продемонструвати свою винятковість, а соціальні мережі стають для нього платформою для отримання визнання та самоствердження.

Попередження потрапляння дітей в небезпечні ситуації та вчасне виявлення таких випадків сприяє позитивному спілкуванню між родиною та закладом освіти.

Батькам під час комунікації з дитиною варто, зокрема:

• говорити з дитиною про безпеку в інтернеті та допомагати розвивати критичне мислення, вчити робити аргументований вибір та нести відповідальність за його результати;
• будувати відкриті та довірливі стосунки з дитиною;
• формувати корисні звички використання ґаджетів та цифрового середовища та підвищувати самооцінку дитини, дозволяти дитині самостійно робити вибір і бути відповідальною за це;
• заохочувати користуватися ґаджетами в зонах видимості дорослих;
• встановлювати часові межі користування ґаджетами та контролювати додатки, ігри, вебсайти та соціальні мережі, якими користується дитина, та їх відповідність віку дитини;
• бути уважними до ознак страху чи тривоги, зміни поведінки, режиму сну та апетиту.

У разі виявлення, що дитина стала жертвою будь-яких проявів насильства, експлуатації, вербування або маніпуляцій у цифровому просторі, варто одразу звертатися до Національної поліції України та надіслати повідомлення про правопорушення до департаменту кіберполіції Національної поліції України (цілодобово).

Психологічну допомогу та підтримку можна отримати за номерами

телефонів:

• Національна гаряча лінія з питань протидії насильству та захисту прав дитини (пн – пт, з 12:00 до 16:00):
  0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних),
  116 111 (безкоштовно з мобільних);
• онлайн-консультація для підлітків у Teenergizer;
• чатбот у Telegram і Viber допоможе дізнатися, куди звертатися по допомогу.

                 Булінг: що це таке і як з ним боротися?

Булінг – це цькування однієї дитини іншою, агресивне переслідування, яке часто поширене серед підлітків. 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього.

Ознаки того, що дитину цькують:

• відмова іти до місця навчання з різних причин – «не хочу, не цікаво, не бачу сенсу…»;
• відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах;
• психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції;
• обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті;
• бажання іти до навчального закладу іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Що робити батькам?

Швидка та доречна реакція дорослих (батьків і вчителів) на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне.

ПОЯСНИТИ ДИТИНІ, що таке булінг, які саме дії є насиллям і чому їх необхідно припинити. Розповісти  на що інші люди мають право, а на що не мають.

СТРАТЕГІЯ ЗАХИСТУ. Не бігти одразу до учбового закладу. Спершу дізнатися  у дитини, що вона думає про існуючу ситуацію, і підтримати її. Якщо вона не зможе впоратися, тоді йти до учбового закладу.

Або ж, коли застосовується фізична сила – в такому разі, як би соромно не було дитині, що б вона не казала (агресори зазвичай присоромлюють дітей, яких захищають батьки) треба йти до учбового закладу.

Порадити ПРОВОДИТИ БІЛЬШЕ ЧАСУ ЗІ СТАРШИМИ. За можливістю не відходити надовго від учителя, або майстра виробничого навчання, щоб не допускати насилля.

З юридичної точки зору ви НЕ МОЖЕТЕ ПРИЙТИ І ПОГОВОРИТИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО З ДИТИНОЮ, ЯКА ОБРАЖАЄ вашу. Це можна ініціювати лише через навчальний заклад або психолога. Інакше можна отримати судовий позов за залякування чужої дитини.

Якщо булінг триває кілька місяців, – БЕЗ ДИТЯЧОГО ПСИХОЛОГА НЕ ОБІЙТИСЯ. Спілкуйтеся з дітьми. Прислухайтеся до них. Знайте їхніх друзів, запитуйте про навчання, розумійте їхні проблеми.

Наслідки

Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше – це замкнутість.

Психологам доводиться працювати з антисоціальними підлітками, які абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом. Доводиться пояснювати, що світ не такий страшний, яким був до цього. Це може тривати від 2 до 3 років. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найбільший страх – це підліткові суїцидальні думки.

                         Кібербулінг – віртуальне насильство

Анонімні погрози, тролінг, хейтинг, кіберсталкінг, секстинг – усе це сучасні різновиди цькування в Інтернеті. Така форма насильства набирає все більших обертів. Часто діти не розуміють, як можуть захиститися від кібербулінгу. Більш того, батьки самі часто не розуміють, як себе поводити в Інтернеті та яким чином захистити дитину.

Платформою для кібербулінгу стають соціальні мережі, додатки для обміну миттєвими повідомленнями, електронна пошта, форуми, блоги, онлайн-відеоігри тощо.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ: різновиди кібербулінгу

• Троллінг (cyber trolls) – це розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт.
• Хейтинг (hate) – це негативні коментарі та повідомлення, ірраціональна критика на адресу конкретної людини або явища, часто без обґрунтування своєї позиції.
• Флеймінг (flaming) – це спалах образ, публічний емоційний обмін репліками, часто розгоряється в чатах і коментарях в соціальних мережах. Оскільки це відбувається публічно, велика кількість людей можуть спонтанно підключатися до образ однієї зі сторін конфлікту. Часто буває, що одна зі сторін має на меті залучення великої кількості випадкових свідків у протистояння.
• Кіберсталкінг (cyberstalking; to stalk – переслідувати, вистежувати) – використання електронних комунікацій для переслідування жертви через повторювані загрози, що викликають тривогу і роздратування.
• Грифінг (griefers) – це процес, в якому гравці цілеспрямовано переслідують інших гравців в багатокористувацьких онлайн-іграх. Їх мета не перемогти в грі, а позбавити задоволення від гри інших.
• Секстинг (sexting) – це процес розсилки або публікація фото- і відеоматеріалів з оголеними і напівоголеними людьми. Секстинг стає все більш популярним серед підлітків

Дитина сприймає Інтернет як безпечне середовище. Коли виявляється, що воно може бути агресивним, спрацьовує ефект несподіванки, і це ранить сильніше. Гаджет приносить задоволення, комп’ютерні ігри – задоволення, спілкування – задоволення, лайки – задоволення. І раптом дитина стає жертвою, при цьому залишившись один на один з агресором, бо страшно і соромно до когось звернутися за допомогою. Це був її персональний простір, і в ньому вона несподівано виявилася вразливою. Раптовість може зіграти поганий жарт з дітьми. У зв’язку з цим, сучасне виховання як в сім’ї, так і в училищі  має включати обов’язкові розмови про цифрову безпеку!

Поради батькам, щоби зменшити ризик кібербулінгу для своєї дитини:

1. Оволодівайте новими знаннями:

• батьки мають регулювати користування дитини новими технологіями;
• самі опановуйте інтернет.

2. Будьте уважними до дитини:

• уважно вислуховуйте дитину щодо її вражень від інтернет-середовища;
• звертайте увагу на тривожні ознаки після користування інтернетом

3. Підтримуйте довірливі взаємини з дитиною:

• Ви піклуєтеся, а не намагаєтеся контролювати приватне життя;
• наголосіть, що якщо виникають будь які проблеми в інтернеті, вона може розраховувати на допомогу батьків;
• поясніть загрозу, яку несуть  сайти.

4. Здійснюйте обмежений контроль:

• можна відстежувати події онлайн-життя дитини через соцмережі, спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона в інтернеті;
• регламентуйте час користування інтернетом;
• позитивний приклад батьків.

5. Застосовуйте технічні засоби безпеки:

• спеціальні безпечні пошукові системи;
• програми-фільтри батьківського контролю (такі фільтри можна встановити в операційній системі або в антивірусній програмі).

6. Формуйте комунікативну культуру:

• роз’ясніть дитині, яка її власна поведінка буде вважатися нормальною, а яка небезпечною чи безвідповідальною;
• зауважте, що спілкування в інтернеті, як і в реальному житті, має бути відповідальним: воно може мати певні наслідки і для самої дитини, і для людей, з якими вона спілкується;
• в інтернеті не варто створювати вигадані образи, негативно реагувати на кожне повідомлення провокативного характеру.

Куди звертатися:

• УГСПЛ. Docudays UA спільно з Українською Гельсінською спілкою з прав людини (УГСПЛ) пропонують кваліфіковану юридичну допомогу дітям та/чи батькам дітей, які опинились у ситуації кібербулінгу. Якщо Ви страждаєте від постійних образ в Інтернеті; Ваш аккаунт зламали та поширили особисті дані; чи Ви наразилися на інші небезпеки в мережі — звертайтеся по правову допомогу. Телефони київської приймальні УГСПЛ: (044) 383 9519, 094 928 6519. Працює в будні з 10:00 до 18:00. Мешканці інших регіонів України за цими самими номерами можуть дізнатися адреси найближчих до них приймалень УГСПЛ, куди можна звернутися по допомогу.
• Національна дитяча «гаряча» лінія. Професійні психологи і юристи Національної дитячої «гарячої» лінії допоможуть розібратися зі складнощами й вирішити будь-яку твою проблему, в тому числі, пов’язану з цькуванням в онлайні. Безкоштовний номер: 0 800 500 225 або короткий номер: 116 111 (безкоштовно з усіх мобільних). Лінія є анонімною та конфіденційною. Працює в будні з 12:00 до 16:00.
• Поліція. Можна звернутися до поліції за номером 102 (цілодобово).
• Правова допомога. Якщо потрібна правова допомога чи порада, звертайтеся до найближчого місцевого центру чи бюро правової допомоги, дізнавшись контакти на сайті legalaid.gov.ua. Можна зателефонувати та проконсультуватися у фахових юристів, як поводитися, щоб бути в безпеці: 0 800 213 103. Номер працює цілодобово — безкоштовно в межах України.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .
• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .
• Говоріть стримано ,спокійно і м'яко .
• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові .
• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .
• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання , гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки ,біг ,спортивні заняття.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

• Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач ,не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
• Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
• Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
  Особливості стилю поведінки із сором'язливими дітьми:
• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв'язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором'язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.