Поради педагогічним працівникам
Розділ містить інформаційні матеріали: - як не захворіти на «професійне вигорання» та тримати себе у найкращій професійній формі; - як навчитися ненасильницькому спілкуванню; - як розвивати в здобувачів освіти соціальні компетентності; - як знімати психологічну напругу та розвивати в собі стресостійкість; - як посилити педагогічний вплив на здобувачів освіти та батьків; - корисні пам’ятки профілактичного напрямку.
ПОРАДИ КЛАСНИМ КЕРІВНИКАМ ПЕРШОКУРСНИКІВ
ЩО ДО УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ УЧНІВ
- проявляти доброзичливе ставлення, підтримку;
- реалізовувати демократичний стиль керівництва;
- не висувати на початку року великих вимог до здобувачів освіти, пам’ятати різницю між училищем і школою;
- намагатись, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання через дуже сильно виражене емоційне ставлення до навчального предмету в цьому віці;
- орієнтувати дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення;
- допомогти учням з низьким соціальним статусом в колективі відчути себе потрібними і бажаними в групі:
- проводити відповідні виховні години для покращення неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;
- залучати до позаурочної роботи, групових заходів, щоб вони більше спілкувалися;
- на позакласних заходах давати можливість проявити себе з кращої сторони;
- звертати увагу одногрупників на успіхи цих дітей у тому, що в них виходить.
Рекомендації класним керівникам та вчителям
щодо супроводу обдарованих здобувачів освіти
- проаналізувати своє ставлення до обдарованої дитини і лише тоді обирати правильний шлях взаєморозуміння з нею;
- пам`ятати, що якою б не була обдарована дитина, її потрібно навчати;
- заохочувати дитину до участі у груповому творчому процесі;
- підтримувати творчі намагання дитини;
- створювати ситуації, за яких дитина, що не виявляє особливих успіхів у навчанні, матиме можливість тісного спілкування зі здібною дитиною;
- підтримувати своїм авторитетом дитину, що висловлює відмінну від інших думку й у зв’язку з цим відчуває тиск з боку своїх однолітків.
Он-лайн семінар на тему:
"Емоційне вигорання на роботі.
8 способів впоратися з синдромом"
До симптомів емоційного вигорання відносять відчуття зниження енергії або виснаження, дистанціювання від роботи і зниження ефективності. Водночас ВООЗ вважає "емоційне вигорання" не хворобою, а професійним явищем, що впливає на стан здоров’я людини. Суспільне нагадує, як розпізнати вигорання і впоратись із ним.
Втома під час робочого дня, як і перманентна втома від усього на світі, знайома кожному. Вона необов'язково пов'язана саме з обставинами, колективом чи обов'язками. Але коли втома накопичується – зникає мотивація, втрачається інтерес до роботи. Зрештою це приводить нас до явища, відомого під назвою "емоційне вигорання".
Термін "вигорання" позначений у Міжнародному класифікаторі хвороб як наслідок тривалого невирішеного стресу на робочому місці. Багато вчених вважають це хворобою, але починаючи з травня 2019 року ВООЗ використовує цей термін тільки у випадках, пов'язаних з роботою, а тому "вигорання" класифікується як синдром, супутні симптоми якого впливають на стан здоров'я.
Термін "вигорання" ввів психіатр Герберт Фрейденбергер. Він порівнював стан "вигорілої" людини зі згорілим будинком: зовні може виглядати цілим і неушкодженим, але зруйнований всередині.
Симптоми емоційного вигорання
1.Почуття виснаження або втоми: призводить до порушення сну, зниження імунітету, проблем із концентрацією.
2.Інтелектуальна й емоційна дистанція з роботою: відчуття негативу та цинізму відносно ситуацій, пов'язаних із роботою, відірваність від колективу, відсутність мотивації, негативне сприйняття реальності.
3.Зниження професійної ефективності: внаслідок цього розвивається відчуття неспроможності, з'являються сумніви у власних здібностях і компетентності.
Першим дослідником емоційного вигорання став Герберт Фройденбергер. У 1974 році він опублікував статтю "Staff Burn-Out", яка була написана на основі його спостережень за волонтерським персоналом (включаючи його самого) в безкоштовній клініці для наркозалежних. Також разом із колегою Гейл Норт Фройденбергер склав причини, перелік фаз емоційного вигорання та фактори його розвитку.
Емоційне вигоряння настає не просто через те, що ми занадто багато працюємо. Насправді воно обумовлене тим, що наш графік, обов'язки та інші чинники стресу переважують задоволення від роботи.
Що спричиняє стан емоційного вигорання:
-тривала робота в напруженому темпі;
-високі навантаження, зокрема емоційні;
-важкий колектив і контингент людей;
-відсутність належної винагороди за роботу;
- криза цінностей;
Всесвітня організація охорони здоров'я вважає роботу корисною для психіки, але негативні умови праці можуть призвести до проблем із фізичним й емоційнии здоров'ям. Стежити за своїм психічним станом вкрай важливо.
Ось ранні ознаки емоційного вигорання: розчарування, зростаюче стомлення, нудьга, відчуття безвиході.
Наслідки емоційного вигорання
Хронічний стрес у людей з синдромом вигоряння негативно позначається на навичках мислення і спілкування, а також перевантажує нейроендокринну систему. Згодом наслідки вигорання можуть привести до проблем з пам'яттю, увагою та емоціями.
У людей з емоційним вигоранням прискорюється витончення префронтальної кори головного мозку – відділу, відповідального за когнітивну діяльність. Кора стоншується природним чином в процесі старіння, але у тих, хто відчував емоційне вигорання, ефект був виражений більш помітно.
Ризику піддається не тільки мозок. Вигорання значно збільшує ймовірність розвитку коронарної недостатності.
Що робити? Як впоратися з емоційним вигоранням?
Узяти перерву: найочевидніший, але дієвий варіант. Емоційне вигорання – це, перш за все, виснаження інтелектуальне, емоційне та фізичне. Навіть якщо у вас досить ненапружена сидяча робота, щоденна рутина без світла в кінці тунелю може призвести до вигорання. Навіть якщо ви обожнюєте свою роботу і щоранку прокидаєтеся з думками про неї, перерва потрібна всім. Повноцінна активна відпустка може допомогти.
Піклуйтеся про себе: люди бувають нестерпно дратівливі та несприйнятливі до хороших порад, тому ви маєте самостійно знайти найбільш дієвий спосіб позбутися стресу на робочому місці за 5 хвилин. Випийте чашку трав'яного чаю, послухайте улюблені пісні, займіться медитацією, уважно прислухайтеся до власних відчуттів. Пам'ятайте, що робота – не вовк, від позачергових трьох хвилин спокою Земля не зійде з осі.
Частіше займайтеся улюбленою справою: ви й так весь час завантажені? Повірте, заняття приємним хобі добре допомагає уникнути вигорання. Адже головне в цьому процесі — не лише уникати стресових ситуацій, а й навчитися відновлювати сили, заряджатися енергією.
Емоційне вигоряння – це стан, проти якого ні в однієї людини немає імунітету. Тому не звинувачуйте себе, якщо ваша енергія раптом вичерпалася.
Будьте уважні: досить дивна порада. У деяких випадках, коли людина перебуває у стресовому стані, головною проблемою є не сам факт переживання, а нестача усвідомлення, що саме відбувається і що стало причиною неспокою. З холодною головою у вас з'явиться більше часу для роздуми та розв'язання проблем. Наше життя іноді буває некерованим, але тільки нам доведеться повертати над ним контроль.
Слідкуйте за сном: варто лише раз порушити звичний режим, як мозок буде кілька днів відходити, а тіло почуватиметься виснаженим. Якщо ви щоночі спите 7-8 годин, то до вас жодних претензій, але якщо ви регулярно жертвуєте сном заради "важливіших справ", то час це припинити.
Фізична активність: одна з причин емоційного вигорання полягає, як не дивно, у відсутності регулярних фізичних навантажень. Особливо якщо у вас сидяча офісна робота перед монітором. Краще, якщо вправи хоч якось пов'язані з хобі (можете кататися на велосипеді, вигулювати собаку на пробіжці або бігати по квартирі за кішкою). Після декількох занять тіло саме почне підганяти вас швидше закінчити роботу та зайнятися спортом.
Чому ви любите працювати: це може бути особливо складно в моменти, коли відчуття виснаження на максимумі. Але якщо ви дійшли до відчаю, то чому б насамкінець не напружитись і не згадати, чому ви взагалі займаєтеся тим, чим займаєтеся? Дайте собі відповідь на запитаня: що вам подобається у вашій роботі?
Знайдіть колег по нещастю: в інтернеті безліч груп за інтересами або онлайн-спільнот людей тієї ж професії. Введіть у пошук щось на зразок: "фахівці соціальної роботи міста" або "маклери павлоградщини" — і знайдете сотню однодумців, які напевне проходили через ідентичні стадії емоційного вигорання.
Зверніться до фахівця: причини, що лежать в основі нашого емоційного вигорання, іноді важко зрозуміти без професійної допомоги. Облиште ідею, що якщо ви звернетеся до фахівця, то якимось чином зазнаєте невдачі, або з вами щось не так. Терапія – це такий самий спосіб підтримки здорового духу, як і походи до спортзалу, що допомагають тримати себе у гарній формі. Емоційне вигорання не лише є ознакою стресу на робочому місці, а й може стати причиною нових проблем.
10 СПОСОБІВ ПОРЯТУНКУ ВІД СТРЕСУ
З'ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпає за живе.
Психологи стверджують: проблема, витягнута з підсвідомості, — вже наполовину вирішена. Для цього зовсім необов'язково йти до психоаиалітика. Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Це особливий психологічний прийом: проаналізувавши свою проблему вголос, ви доберетеся до кореня своїх проблем і знайдете вихід із ситуації.
Не вдавайте з себе бідну ягничку. Перше, що рекомендують зробити психологи коли в черговий раз захочеться розвинути з дріб'язкової проблеми маленьку трагедію, слід знайти людину, якій живеться набагато гірше, і допомогти їй.
Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчуває непомірну завантаженість і нестачу часу. Упоратися з перевантаженнями елементарно: розпишіть свої дії, розподіливши за ступенем важливості, і виконуйте свій план.
Не згущуйте хмари. Люди, схильні до стресових реакцій, будь-яку проблему роздувають до масштабів всесвітньої катастрофи. Насправді жахливі обставини в нашому житті трапляються нечасто. Тому викиньте з голови надумані проблеми, а також ті, які ви не в змозі вирішити.
Навчіться керувати своїми емоціями. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Вирватися зі стресового кола допоможе найпростіша йогівська вправа. Заплющіть очі й подумки перенесіться на берег океану. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як у них входить енергія. Складіть їх одна на іншу в ділянці пупка (ліва знизу). Цього цілком достатньо, щоб повноцінно відпочити, збагатити мозок киснем і заспокоїтись.
Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удається впоратися із хвилюванням. Наприклад, купіть собі будь-що у подарунок. Причому, робити це потрібно не стільки заради себе, скільки заради свого мозку. Ваша сіра речовина теж має потребу в подяці за відмінно виконану роботу.
Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться. Сміх позитивно впливає па імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості.
Робіть фізичні вправи не менше ЗО хвилин на день. Замість того, щоб відлежуватись у ліжку, бігайте. За твердженням лікарів, найантистресовіші види спорту — біг і спортивне ходіння. По-перше, активні рухи не дають адреналіну нагромаджуватися, по-друге, відволікають від негативних думок. Стежте за пульсом — його оптимальна частота для вас розраховується за такою формулою: 180 мінус ваш вік.
Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях. Візьміть па озброєння японський спосіб боротьби зі стресами. Коли японець відчуває роздратування, він щосили б'є опудало свого недруга. А якщо у вас під рукою ляльки не виявилося, напишіть лайливий лист і з усією кровожерливістю, на яку ви здатні, спаліть його, розірвіть на шматки... (Можете уявляти, начебто те саме робите з адресатом). Помічено, що ненормативна лексика разом з різкими жестами теж добре виводить негативні емоції.
Вживайте вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. До речі, цей вітамін у натуральному вигляді міститься в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині і волоських горіхах.
Рекомендації педагогам ( класним керівникам)
у роботі з дітьми у конфліктний період
У педагогів виникла необхідність пояснювати дітям, що відбувається в нашій державі, як реагувати на конфлікти між дітьми, що розгортаються, як втриматися від надання оцінок, як не нашкодити дітям, а навпаки - бути корисними.
Варто знати, що як би дітей не оберігати від інформації, вона до них буде надходити, оскільки діти відвідують навчальні заклади, спортивні секції та гуртки і мають змогу спілкуватися з однолітками та отримувати від них новини чи іншу інформацію. Тому краще за все, якщо дорослі будуть самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості спілкування.
Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є:
• відповідна до віку фактична інформація;
• зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз;
• допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;
• дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);
• відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;
• загальна підтримка як у сім'ї, так і в навчальному закладі;
• знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;
• регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.
Педагог може обговорити з дітьми ситуацію, яка склалася, ретельно добираючи слова. Будь-яка інформація повинна бути подана дитині, але у відповідності до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може залякати дитину і викликати страх та почуття беззахисності. У той же час додаткова інформація допоможе дитині зрозуміти, що відбувається насправді. Педагог може залучити дітей до обговорення, щоб вони самі донесли власні думки та почуття. У будь-якому разі не потрібно ділитися з дітьми різними необгрунтованими чутками чи недостовірною інформацією.
Дитячий та підлітковий психолог Вольфганг Єльзнер (Wolfgang Oel-sner) вважає, що дітям важливо розповідати про те, що відбувається, і як ці події тлумачать.«Протест - це можливість сказати «ні», бути проти чогось, що і потрібно передати. Цьому дітям потрібно навчитись, тому що, говорячи про протест, ми даємо дітям розуміння, що в них є право вести дискусію, що вони можуть заперечувати те, з чим не згодні».
Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьми на тему ситуації в країні правильні слова та вирази. До правильних слів та виразів належать ті, які не є оціночними, не несуть погрози і не навіюють страх, а просто констатують сам факт подій.
Не можна бути впевненими, що всі діти в групі займуть однакову позицію до того, що відбувається, бо вони мають сім'ї і на їх світобачення впливає позиція членів сім'ї. Щоб раптом не спровокувати конфлікт у групі, це потрібно враховувати.
Доцільно заздалегідь обмірковувати, як саме ті чи інші завдання можуть вплинути на дітей, чиї батьки або родичі брали участь чи постраждали, або навіть загинули внаслідок конфліктних подій.
Непотрібно наполягати на тому, щоб завдання, пов'язані з сім'єю, виконувались у строгій відповідності зі заздалегідь встановленими правилами. Потрібно мати гнучкий та творчий підхід, і не обов'язково оприлюднювати результати виконання таких завдань усім учням групи.
Доцільно обговорювати з психологом чи соціальним педагогом можливість створення групи взаємодопомоги для дітей, які цього потребують. Залучення до цієї роботи фахівців з організацій, які займаються допомогою дітям та сім'ям та мають досвід у ведені таких груп.
Непотрібно думати, що всі діти однаково відреагують на якусь травматичну подію. Різні діти на одну і ту ж саму подію прореагують по-різному. На це буде впливати попередній досвід реагування на травмуючі події, рівень розуміння дитиною того, що відбулося і відбувається, чи була надана підтримка та допомога раніше, чи мала дитина дорослого, якому могла б довіряти.
Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітей на події, тривоги та страхи у зв'язку з ними та як це відображається в поведінці дитини. Серед дітей у групі можуть бути ті, хто втратив батька чи матір через події в державі. Такі діти можуть переживати втрату і в такий період у них може знизитись успішність, можуть бути складнощі з концентрацією уваги, пригнічений емоційний стан.
Непотрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна» дитина. Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату.
Варто робити все для того, щоб усі діти в групі знали про те, що в якоїсь дитини постраждали чи загинули батько чи мати, і тактовно підходити до обговорення такого питання. Якщо втрати в групі обговорюються, - це дає можливість навчатися дітям висловлювати співчуття і дбайливо ставитися до тієї дитини, яка втратила когось із батьків.
Недоцільно ігнорувати дитячі зауваження або конфлікти, пов'язані з втратами близьких людей. Краще демонструвати дітям розуміння та повагу до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина має невід'ємну внутрішню цінність. І краще дитині допомогти, аніж її ображати «...треба зробити так, щоб дитиною керував не страх, а почуття свободи, коли один повинен бути відмінним від іншого, люблячи інших, хто, у свою чергу, з любов'ю ставиться до нього, при цьому кожний терпляче приймає індивідуальні та сімейні особливості іншого».
Доречно вміти розпізнавати ознаки, які вказують на те, що дитина переживає втрату або має депресивні прояви. У разі необхідності потрібно повідомити тих близьких, які опікуються дитиною, щоб вони мали можливість підтримати її.
Підтримуючи звичний розпорядок, вчитель допомагає дітям відчувати безпеку, а також те, що є речі, які залишаються звичними. Підготовка до певних подій також може продовжуватися. У періоди великих хвилювань батьки можуть не дозволяти дітям ходити до навчального закладу, в принципі батьки мають право залишити дитину вдома, але повернення до звичного життя допомагає дитині зміцнити почуття безпеки та здатності керувати своїм життям. Підтримка звичного способу життя дуже позитивно діє на дитину та є для неї доказом власної безпеки та стабільності.
Учителю потрібно бути уважнішим до дітей, адже деякі з них можуть демонструвати ознаки стресу. Ці ознаки не варто залишати без уваги, а краще звернутися за допомогою до фахівців.
У періоди надзвичайних ситуацій, які викликають багато тривоги та не мають остаточного вирішення, певний час особливо важливою є різнобічна підтримка дітей.
Емоційна підтримка. Це перше, що спадає на думку, коли ми думаємо про підтримку, яку нам надають інші люди. Якщо в дорослих виникають проблеми на роботі, члени сім'ї або друзі будуть кожного дня питати, як себе людина почуває та казати їй, що підтримують її. Це ж саме можна робити і з дітьми. Інколи діти настільки переживають за своїх близьких, що бояться ставити їм запитання або не звертаються за підтримкою, тому що вважають, що цим вони засмутять близьку їм людину. Тому вчителям потрібно бути уважними до своїх учнів і бачити, хто з них потребує особливої уваги. Можна запропонувати таку вправу, щоб кожен учень склав список усіх учнів класу, поміркував і написав навпроти кожного з прізвищ, що найбільш подобається в цій особі, які її чесноти. Вчитель збирає написане, опрацьовує і наступного тижня роздає кожній дитині аркуш з перерахованими рисами, які помітили однокласники.
Навички, які необхідні, щоб надавати дітям підтримку:
• Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями. Дитині потрібно, щоб її почуття приймали та поважали:
можна спокійно та уважно вислухати дитину;
можна визнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»;
можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий».
• Покажіть, що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад).
• Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю.», «Це важливо, що ти розповідаєш.», «Міг би ти розповісти про це більше.».
• Встановлення відносин, що базуються на довірі.
• Надання корисного та заохочувального зворотного зв'язку.
• Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах.
• Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.
• Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.
• Чуйність та співчуття.
Практична допомога.
Допомогти впоратися з різними завданнями повсякденного життя. Інколи події так впливають на дитину, що їй важко концентрувати увагу на завданні. Розуміння цього та допомога у виконанні складних завдань є важливим елементом підтримки.
Обмін думками, ідеями. Досвід та думки інших людей про певні ситуації можуть бути корисними. Діти можуть використовувати героїв книжок чи фільмів, історичних персонажів інших людей, для обговорення того, як би вони себе вели в тій чи іншій ситуації. Обмін думками з дітьми щодо тієї чи іншої ситуації допомагає їм, оскільки вчить дивитися на ситуації/події з різних точок зору і надає можливість висловлювати власні погляди.
Пошук та обробка інформації. Діти підліткового віку можуть шукати різну інформацію про події, досліджувати історичні підґрунтя того, що відбувається, узагальнювати отримані знання і представляти як невеличкі проекти, які можна буде розглянути під час виховної години. Така форма роботи також є підтримкою, оскільки допомагає спрямувати енергію в пошуковому напрямі.
Чому дітям часом важко спілкуватися?
Багато дітей не звикли розповідати дорослим про те, що вони відчувають, і на це можуть бути різні причини. У багатьох дітей може бракувати досвіду говорити про себе, і вони просто не знають слів, якими могли б описати, як і що вони відчувають. Дітям, які зазнали тяжких випробувань, зазвичай важко про них говорити. Вони бояться, що деякі почуття будуть сильніші за них. Діти, які дуже гостро відчули ворожнечу, можуть бути підозріливими, вони можуть не бажати спілкуватися тому, що побоюються, що їх за це будуть сварити. Деяким дітям буває соромно від того, що сталося. У такому випадку варто дуже тактовно запрошувати дітей до діалогу.
Діти почувають себе краще, коли бачать, що дорослі створюють середовище, в якому є повага та моральність. Якщо ж демонструвати повагу до дітей та послідовність у своїх відносинах з дитиною, то цим дорослий доводить, що йому можна довіряти. Це дуже важливо, бо інакше діти не напрацюють позитивних почуттів до свого оточення і до свого майбутнього. Інколи можна допомогти, просто вислухавши дитину.
Що може робити педагог, щоб допомогти дитині адаптуватися до нової групи, училища та оточення?
Вчитель може запропонувати учням свого класу познайомитися з новим однокласником. Щоб вони мали змогу розповісти про свій клас, школу, район чи місто. Дали можливість і дитині розповісти про себе та своє місто чи свій край, про особливості традиції, культуру та інше.
Педагог може спонукати дітей, щоб вони написали про себе, про місце, звідки вони прибули, і про теперішні обставини життя, вели такий щоденник або клеїли вирізки в альбом чи картинки про самих себе (така «Книга про історію життя»). Такі автобіографічні прийоми допомагають розвивати розуміння складних обставин та почуттів. Діти молодшого віку можуть малювати малюнки і разом з дорослими називати їх.
Перехід до нової школи може викликати почуття страху в дитини та розгубленість. Дитина може трохи справлятися з ними на уроках, а от на перерві почувати себе самотньою, бо ще не встигла знайти/зустріти друзів. Тому важливо мати місце, де дитина може побути на самоті, якщо не хоче брати участь в іграх інших дітей на майданчику. Поступово варто допомагати дитині інтегруватися в шкільний колектив.
Залучення дітей до активного життя класу та школи дасть можливість скоріше адаптуватися та знайти друзів.
Педагоги є головним джерелом підтримки для дітей, і їм варто піклуватися про своє психічне здоров'я. Якщо з якихось причин педагогу складно спілкуватися з дітьми щодо травмуючих подій, то можна попросити про допомогу шкільного психолога чи соціального педагога. Важливо не залишати дітей без допомоги та підтримки дорослих, які, в першу чергу, повинні бути в змозі її надавати.
Потрібно підтримувати віру в дитини, що ситуація вирішиться на краще. Мине час, і замість розпачу та печалі прийде розуміння та досвід.
